все було круто.
Mission completed, так би мовити.
ну бо ціль була яка? Правильно, побороти свій страх. Страх перед публічними виступами.
так шо всьо гут.
досвід – він цінніший за будь-які нагороди і призові місця, бо пилом не припадає і самолюбство даремно не балує, а має цілком практичне застосування – бути завжди поряд.
та й поетом я себе не вважаю, ібо вірші виходять трошечки наївні і подекуди примітивні. І муза неслухняна – прилітає, коли їй вздумається, навіть якщо я в той час неготова її прийняти.
“Читати, читати, читати. І не лише свої книжки” – то дуже правильна порада. Так і Жадан казав: щоб писати, треба багато читати. Тоді й Муза буде правильною і вчасною.
***
Зима розправила свої могутні крила,
В морози люті закувала світ
І в рай дорогу до весни закрила,
Перетворивши все живе на лід.
Холодне сонце в крижаному небі
Забуло, як всміхалося землі.
Тепер всміхатися немає більш потреби,
Бо посмішок не видно у імлі.
Вже серце встигло сльози розгубити
У мареві болючих майже-снів…
Зима, ти так мене хотіла вбити!
Але спізнилася: Він перший це зробив.
***
Залишена, покинута
Під снігом самоти
Судилося загинути,
Бо нікуди втекти.
Від спогадів і поглядів,
Від долі і від зла,
Від сумнівів і здогадів
Вона в землі знайшла
Притулок і омріяне
Тепло обіймів сну,
Загублене пробачення
І втрачену весну.
Тепер вже надто пізно
Шукати сенс в словах,
Що їх Вона лишала
В листах і у віршах.
Вона не божевільна,
Вона лиш бачить сни.
Просила все забути.
Забути. До весни.
***
Ти відчуваєш гнітючу дилему:
Евакуація чи конфронтація?
Коди, шифри, паролі, схеми,
Профілі, реєстрації…
Все це було вже. Знайомий момент.
Диски відформатовано.
Тільки от пам’яті цінний фрагмент
Вірусами пошматований.
Клята інфекція знищила вщент
Важливу вкрай інформацію:
Хто мав довічний абонемент
На серця експлуатацію.
Доки розкриється цей інцидент,
Всі паролі заховано,
Ну а до серця в даний момент
Доступ заблоковано
***
Зупинка серця… Терпко-темний біль
І метушня в палаті лікарняній.
Тебе не повернути з полум’яних
Не до кінця прожитих ще неділь.
І крики розчинилися в імлі.
Світанків більш не буде. Ніч назавжди.
Не буде більше ні брехні, ні правди –
Усе залишиш ти на цій землі.
Лиш забереш з собою вічний спокій,
Можливість не страждати (чи не бути?)
І спроби всіх простити, все забути…
Я хочу йти ще мільйярди кроків,
Але
Тебе нема, тебе не повернути
Вже…
***
коли ти зникаєш
в мені
наче сотні струн
обриваються
вітер стихає
падати дощ
не сміє
я мовби звикаю
що ритми
серцеві
збиваються
ніхто окрім тебе
так
зникати не вміє
так тихо
безшумно
мовчки
поволі
безсовісно
ти є і нема
стани ці
розділяє
лиш мить
коли ти ідеш
ти це робиш
на диво
безболісно
однаково
хочеться
час
хоч на хвилю
спинить!
та
так чи інакше
байдужість
в слова
не вкладається
бо рими
не люблять
холодних зіниць
самоти
тебе вже нема
і все
що тепер
залишається
лишити як є
все
залишитись
потім
піти
