Сергій Жадан “Тамплієри” (цитати)

Мої #Тамплієри.
Вчора, (13.09.16) за [пізній] вечір прочитала нову збірку #Жадан’а. І задовбала твіттер-фоловерів цитатами :)
Кілька віршів хочеться запам’ятати повністю, бо вони сильно зачіпають.
[можливо, сильніше, ніж варто було б]
У ФБ можна все вмістити в один пост.
Крім емоцій. Ними, на жаль, поділитися не зможу.
На моє переконання, все у житті – про любов. А те, що не про любов – то про відсутність любові.
Тому й цитати вийшли от такі)
Тамплієри
***
Так гірко торкатися того, що зникає від дотику,
гірше лише – не мати змоги торкатися.
***
Я так люблю твоє дихання і мовчання,
що слухаю тебе навіть коли ти мовчиш.
***
я знаю те місце в тобі,
де любов перетворюється на зло.
***
Ніхто не знає,як працює любов,
З яких рухів вона народжується,з яких розмов,
З якої виймається радості, з якої вини,
Але вона працює,спробуй її зупини.
***
Коли стоїш під небесами зими,
і небеса розвертаються й відпливають геть,
розумієш,що жити потрібно там,де тебе не лякає смерть.
***
Батьківщина – це там, де тебе розуміють, коли ти говориш вві сні.
***
Мова зникає, коли нею не говорять про любов.
***
Який зв’язок із господом при такому покритті?
***
Ти маєш жити там, де ти маєш жити, і не питай чому.
***
Я повторюю подумки твоє ім’я.
Ніхто не чує. Тому і повторюю
***
Можна втекти від мене, але від себе ти ж не втечеш,
Та й від мене, якщо відверто, не втечеш також.
***
Не треба рятувати світ, спробуй урятувати хоча б когось.
***
Чому вам усім так потрібно бути разом?
Чому ви всі помираєте від самоти?
Ось ти – можеш відповісти?
***
Живі люблять до смерті.
Потому люблять мерці.
***
Моєї любові стане на всіх,
навіть на тих, хто хотів мене вбити.
Піду, до речі, нагадаю їм, що їх чекає по смерті.
***
цієї ночі так хочеться жити,
що від цього можна просто померти.
***
йти на світло з цього простору нічного,
зимувати у старій світобудові.
Нам з тобою не лишилося нічого.
Крім любові, звісно.
Крім любові.
***
видно,що вірності в повітрі стільки ж,скільки і зрад,
а надії довкола стільки ж,скільки й зневіри.
***
Тиша лише посилює голоси.
Темрява лише окреслює світло.
***
Хай буде так,як було раніше.
Вона чекає,але не пише,
як і завжди восени.
***
Про те, з чого складається пристрасть, не знає ніхто.
***
…співають, не знаючи, що таке ноти,
люблять, не знаючи, що таке біль.
***
Найгірше позаду.
Найголовніше в кінці.
***
Світ обмежується тим, у що ти віриш.
Світло вигадали, аби закінчити ніч.
***
За війною найкраще спостерігати на відстані.
***
Світ створено так, щоби нам було що втрачати.
***
Добре було б вчасно піти й не шкодувати, йдучи.
Добре було б уміти.
Я не вмію.
Навчи.
***
Добре було б не думати про тебе.
Я не вмію.
Навчи.

Posted in Uncategorized | Tagged | Прокоментуй!

Джонатан Сафран Фоєр “Страшенно голосно і неймовірно близько”

image
Вона простягнула мені свою руку, а я не знав, як саме мені її взяти,і я просто зламав її своєю мовчанкою.
***

Хіба не дивно,що к-сть небіжчиків збільшується,а Земля не змінюється у розмірі? Можливо,одного дня просто не стане місця для нових мерців?
***

Тільки через те, що ти атеїст, не означає, що ти б не хотів знати, для чого існують речі навколо тебе.
***

Кінець стражданням не виправдовує самих страждань, та й не буває кінця стражданням.
***

Ніщо не може бути водночас красивим і правдивим.
***

– Я змінив Всесвіт!
– Так, змінив.
– Я – Господь!
– Ти ж атеїст.
– Ну тоді, я не існую!
***

Сподіваюсь, ти ніколи не любитимеш нікого так сильно, як я люблю тебе.
***

Людина – це єдина тварина, яка вміє червоніти та сміятися, сповідує релігію, веде війну та цілує в губи. Тож, у якомусь сенсі, що більше ви цілуєтесь в губи, то більше ви людина.
***

Дерева вдихають тоді, коли люди видихають.
***

Кожна людина хоче цього від іншої людини – не саму любов, а лише наявність цієї любові, як наявність запасних батарейок до ліхтарика у коридорній шафі в наборі для екстрених випадків.
***

– А хіба моє життя і мої почуття – це не одне і те ж?
***

Мені подумалось, який сором, що нам взагалі потрібно жити, але ж яка, водночас, трагедія, що ми маємо прожити лише одне життя, бо якби у мене було два життя, то одне з них я провів би з нею.
***

Уперше в житті я замислився над тим, чи життя взагалі варте тих зусиль, яких треба докласти, щоб жити. Що саме робить його вартим цього? Що такого жахливого в тому, щоб завжди бути мертвим, нічого не відчувати, і навіть не бачити снів? Що такого чудового у можливості щось відчувати і бачити сни?
***

А що, якби додавати до води у душі якийсь хімікат, який взаємодіяв би з іншими чинниками, наприклад, із пульсом людини, або її температурою, або впливав на мозкову діяльність, щоб шкіра могла міняти своє забарвлення залежно від кольору власника? Якби ви були страшенно радісні, ваша шкіра ставала б зеленою, і звичайно, якби ви злились, то шкіра набувала б червоного відтінку, а якщо б ви почувались кепсько, вона ставала б коричневою, а якби ви були сумні, то й шкіра забарвлювалась би у похмуро-синій колір.
Одразу було б видно, що людина зараз відчуває, і тоді ми могли б бути більш обачними у ставленні до інших людей, бо навряд чи ви захотіли б сказати людині з пурпуровою від злості шкірою, що ви незадоволені її запізненням. І навпаки, якби вам зустрілася людина із рожевою шкірою, вам би одразу захотілось поплескати її по спині зі словами: “Мої вітання!”.
Ще одним доказом того, що це стало б просто чудовим винаходом, було би те, що часто нас сповнюють почуття, але не розуміємо, що саме гами керує в цей момент. “Я чимось збентежений? Чи я просто запанікував?” І це збентеження змінює ваш настрій, воно саме стає вашим настроєм, і ви перетворюєтесь на збентежену та похмуру людину. Але за допомогою такої спеціальної води ви могли б подивитися на свої помаранчеві долоні та подумати: “Я щасливий! Увесь цей час я насправді був щасливим! Яке полегшення!”
***

Немає нічого поганого у пошуку компромісу. Навіть якщо цей компроміс доводиться шукати усюди.
***

Можна йти на компроміс із власним життям, але не можна цього робити із життям після смерті.
***

Сором’язливість – це коли ти відвертаєшся від того, чого страшенно бажаєш. Сором – коли ти відвертаєш голову від того, чого страшенно не хочеш.
***

Я стомилася, – сказала я йому. – Не виснажена зсередини, а виснажена наскрізно. Наче одна з тих дружин, що одного ранку прокидається і каже, що більше не пектиме хліб.
***

Не можна захистити себе від суму, не захистивши себе від радості.
***

Я хотіла йомудещо сказати. Але я знала, що мої слова зроблять йому боляче. Тому я поховала їх у собі, дозволивши їм зробити боляче мені.
***

Скільки сотень тисяч дотиків триває кохання?
***

Він обіцяв, що все буде добре. Я була ще дитиною, але вже тоді я знала, що добре не буде. Але від цього тато не був в моїх очах брехуном. Він був моїм татом.
***

Я жалкую, що витратила ціле життя на те, щоб навчитися жити, Оскаре. Якби я могла прожити життя заново, я б усе зробила інакше.
***

Люди пишуть листи тим, із ким не можуть бути поруч.
***

Ось у чому полягає трагедія любові: найбільше у світі ти любиш те, чого немає поруч.
***

Сподіваюсь, ти ніколи не думатимеш ні про кого стільки часу, як я думаю про тебе.
***

Відчувати біль все одно краще, ніж не відчувати нічого, правда ж?
***

Усе живе мусить померти, і в цьому наші життя чимось схожі на хмарочоси. Дим здіймається із різною швидкістю, але ві горять, усі у пастці.
***

Якось я читав у “National Geographic” про те, що коли тварина думає, що скоро помре, вона впадає у паніку і поводить себе як божевільна, але коли вона знає, що скоро помре, то поводиться дуже, дуже спокійно.
***

Це було жахливо. Усе те, що ми не змогли розповісти одне одному. Кімната наповнилася розмовами, які ми не вели.
***

Моя найбільша помилка – це така сильна надія на майбутнє.
***

Я думаю, що життя після смерті – це період до твого народження.
***

Я не знав, як мені бути з нею і бути без неї.
***

Я не хотів нічого чути про смерть. Усі навколо тільки про неї й говорили, навіть коли мовчали, я знав, що вони про неї думають.
***

Емоційним бути легко – завжди можна влаштувати істерику.

Posted in Uncategorized | Tagged | Прокоментуй!

Михайло Бриних “Шидеври вкраїнської літератури. Хрестоматія Доктора Падлючча. Том 1” (цитати)

Шидеври вкраїнської літератури. том 1
Поки інші вкраїнські класики рожали собі подобних авторів, Панас Мирний родив “Телевізійну Службу Новин” і “Газету по-українськи”. Він родив чорнуху як жанр, і саме він приучив читача до історій, у яких жизнь ламає хребти об своє чугунне коліно і засіває землю горем та бідою, шоби зібрати щедрий урожай. Буття – се запах сирості, се гроби, куплені на виріст, се невістка, шо повісилась, і зять, шо спився. Се безум од неспроможності протистояти колесу вкраїнської сансари, се розпука від усвідомлення єдиного закону на всім білім світі – закону про торжество неправди.
***
Пощо людині знати про провалля в чужій душі? Лучче умитися сльозою, бо се єдина допомога світові; поки ллються сльози, ще єсть надія; неясно, яка саме, але єсть.
У цьому смислі повість “П’яниця” – твір, який уповні характеризує талант і метод Мирного і єсть тою жемчужною сльозою, яка символізує все його писання. В ідейному плані ця повість – предтеча, почті шо приквел до “Повії”. А саме главне, шо в ній нема волів, чиє ревіння так всім остогидло.
***
Свої ранні твори Мирний не міг пристроїть в Україні (якраз у ті роки царат найбільше бикував проти вкраїнської мови), тож печатав їх за кордоном – у Львові та в Женеві. Там, звісно, ніякого Панаса не знали, але дуже хотіли взнать, шо то за лічность. У Львові на цю тєму дажи случився натуральний конфуз: зібралися тамтешні знатоки літпроцеса, довго думали-гадали, проводили текстологічну експертизу і дружно прийшли до висновку, шо Панас Мирний – се псевдонім Нечуя-Левицького. Факт, я би сказав, не так курйозний, як глибоко порочащий традиції галицького літературознавства.
Так получилось, шо найбільшої біди для свого посмертного іміджу Мирний надєлав власними руками. Він дуже полюбляв накидати якийто чорновий кусок – і в шухлядку його, шоб полежав. Ше й у щоденниках наївно гордився таким методом: мовляв, яблукам положено у сіні вилежатись, а єслі й погниють, то так і нада, нема чого людям кислиці згодовувати. Не знав, бідняга, шо набіжить орда недовчених радянських літератів на його закрома, повні гнилих кислиць, і весь той неліквід обрушицця на читача. От Гоголя всі критикують за його фаєроманію, а може, і напрасно…
***
От шо не сідав писати Панас Мирний, а виходило завжди “Про правду і кривду”. З акцентом на кривді, канєшно.
***
Уся ця новела – шок і ужас для тодішньої літкритики, бо в ній Махно – не просто лідєр бандформірованія: це духовна глиба, харизматик, пророк і поводир. До свого воїнства він проповідує столь яросно і полум’яно, шо каждий готовий за нього душу положить. Скаже він, шо нада руйнувать тюрми і церкви – окей. Покличе різать кого попало – олрайт.
І от гасають махновці по степах, аж дивляцця: обана, собор! Рішили розорить. А там – як із-під землі – мощний сивовусий дід Яворницький. І веде себе так, вроді перед ним не людина-лігєнда і ціла шара вооружонних і вічно вгашених анархістів, а якісь пігмєї, навернені в католицизм. Правда, када історик став уніжать братву, Махно подумав, шо корпоратівні інтереси важніші, і дав Ягору наган, шоб той пристрелив борзого старіка. Ягор, канєшно, обламався таку фігню творити. Дак Махно дажи обрадувався.
***
Скажем прямо: XVIII століття – се було не лучче врем’я для вкраїнської літератури внаслідок чудовіщного геополітичного вельзевульства. Опісля того, як дипломатія Мазепи зазнала краху під Полтавою, Росія почала так крєпко обнімацця з нашими краями, що не стало чим дихать. Се був откритий перелом культури: цар Петро затіяв на Вкраїні настоящий інтелектуальний вампіризм, шоб напоїти кровію київської мудрості свої краї безмозглі, а тут лишити безкнижну і безмовну пустку.
***
Вперше Микола Григорович Фітільов пропечатався стішком у журналі “Знання” під псевдонімом Стівен Кінг (за тодішнім правописом – Стефан Кароль). Ось із цього факту й почалися інтелектуальні кошмари його жизні (до того кошмари були обичні, солдацькі).
***
Факт у тому, що ректальних процедур од фанатізму пока шо не придумали, і єслі людина свято вірить, шо внаслідок поїдання світлячків, сірників та подрібнених фотоелементів над головою рано чи пізно з’явицця німб, то спасти її від цього переконання неможливо. Тож я позволю собі обскакать стороною ту часть лічності Хвильового, яка кушала лампочки й марила “загірньою комуною”.
***
Спершу кажецця, шо це дуже чотка повість: автор уже в першому абзаці перечисляє, хто тут главні герої і як їх звать. Але вже в другому абзаці чоткость пропадає і вже не появляєцця.
***
До того ж з каждим розділом у читача крєпне враження, що перед ним галерея психічних девіацій, а санаторій – то насправді обикновєнний дурдом. Щоправда, автор (у власному роздвоєнні) з цим несогласний. Він каже: нє, це таки санаторій і тут трудящі просто отдихають. А шо всі вони якісь странні, дак то від безділля, жари і від тих неуникненних узагальнень, шо виникають при любому моделюванні суспільства і самої жизні.
***
Як і більшість класиків української літератури ХІХ століття, Нечуй-Левицький сильно пострадав од дурнуватої радянської інтерпретації його творів, яка – на рівні шкільного бєзпрєдєла – лишаєцця незмінною. Шото і досі втирають бідним дітлахам про класову боротьбу й тяжке життя спершу закріпаченого, а потім розкріпаченого селянства, товчуть у ступі похабні ідейки нащот “передчуття народної грози”. Все це булшіт, любі брати і сестри, тому забудьте, шо ви колись читали в школі про Кайдашів – перечитайте знову, без потреби здавать екзамен. Це Атлантіда, і вона досі під водою. От вам акваланг – ниряйте.
***
Але прийшло врем’я, када демон женитьби овладів Карпом аж так, шо він зачав ходить до Мотрі Довбишівни, в якої розуму, завзяття й злості намішано в таких пропорціях, шо зразу ясно, яка добротна мегера з неї вимахає. Дажи на етапі дошлюбних ігриськ вона так креше іскри й істочає суміш перців, шо неважко здогадатись, як воно піде далі на шлюбному рингу. Впрочім, Карпо німного мазохіст, і саме таке щастя йому нада. Та й шо ти зробиш, када ця Мотря ходе до церкви, заплівши в коси дорогостоящу парчу й павичі пера; узрівши едакі фетіші, Карпо бистро розтіряв розум, якого від природи в його макітру було положено на два пєльмєня.
***
Існують на світі тексти, які неможливо переказать дотепно. Ну, наприклад, інструкцію з експлуатації кутової шліфувальної машини. Або ж “Енеїду” Котляревського. Хотя ні, інструкцію для “болгарки” ще якось можна, бо там встрічаєцця смішне слово “шпіндєль”. А от “Енеїду” – ніяк. Патаму шо там задіяно дето сім тищ слів, і третина з них взивають до утробного читацького гиготіння, а це вже не смішно. Це, чесно кажучи, по-своєму навіть трагічно. Можна подумать, шо українська мова, норматив якої зароджено цим твором, очінь смішна сама по собі.
Карочі, за шо можна і нада не любить Котляревського. Доктор Падлюччо у цьому вопросі начисто солідарний з Пантелеймоном Кулішем, який пінав “Енеїду” саме за тотальну клоунаду, творення якоїсь лінгвістичної арени цирку, де хто б не одкрив рота – миттю перетворюєцця на йумориста з червоним носом, Тарапуньку з богатирськими замашками.
“Енеїда” – се не просто стібалово над героїчним монолітом Вергілія, а ще й травестія. Саме слово “травестія” визиває якісь нехароші асоціації з мужчинами в калготках. Єслі розібрацця, нічого смішного в цьому теж немає. Учоні кажуть, шо це з каждим може случитись, дажи з дєсантніком.
***
Перші два речення повісті викликають нєкоторе подобіє паніки.
“Іван був дев’ятнадцятою дитиною в гуцульській родині Палійчуків. Двадцятою і останньою була Анничка”.
Опитні читачі знають, чим обично чрєваті такі милі заявки і до яких кромєшних Буендіа може довести авторська дотошність (а Коцюбинський якраз такий парінь). А втім, обсяг твору намікає, шо ето не сімейна сага, да і сам автор спішить через кілька странічок заспокоїти публіку тим фактом, шо три чверті нащадків Палійчуків уже лежать на кладбіщі, тому нема причин для чисто жанрових хвилювань.
***
Шоб розрулити тєму, Марко Вовчок започатковує інстітут літєратурного нігєрства: наймає якихось бідних провінціалок, шоб вони клепали ці переклади за копійки, і потім видає їх під своїм брендом. Це зара на Донцову трудицця цілий завод – і нічо. Але у ХІХ столітті мораль ше тіки починала занепадать, тому для Марка Вовчка ця схєма обернулась катастрофою.
Воно, може, так ніхто нічого б і не узнав, але Марія стала жертвою алчності.
В житті раба (дажи літєратурного) єсть свої вигоди (про шо, кстаті, сама Марко Вовчок не раз писала в своїх новелах). Справедливість всігда на його стороні. Він може утнути будь-яку падляну, а провина всєцело ляже на експлуататора. Дивно, шо Марія не учла цього очевидного фактора ризику.
Зрозумівши, шо звєзда літєратури жаднічає і недоплачує, її лічні нєгри придумали настільки ж елєгантну, як і некрасіву історію, шо обернулася для Марка Вовчка звинуваченням у плагіаті. Сама ж письменниця не могла признатись, шо то развод і підстава з боку її бунтівних чорноробів. Чото вона рішила, шо лучче примиритись із ярликом плагіаторки, ніж оприлюднити свою рабовласницьку практику.
***
Сільська місцевість, де зачинаєцця ся драматична історія, називаєцця Дубці. Воно вроді нічого й не значить, але задає правильну тональність. Бо ж це якраз дрімуча пора кріпацтва, і дубці гуляють по люцьких хребцях, аж гай шумить і жито колосицця. А втім, мєсна стара хазяйка не сильно похожа на кроваву Салтичиху. Буває, дворові дєвки так гигочуть, шо дом трясецця, а їм за це нічо. Власне, одна із цих дівиць, Устина, і веде свій гонзо-рипортаж із усадьби, де незабаром отворяцця ворота в ад. Чу, вже стугонять на шляху зловєщі копита – то мчать знущання, питки, домострой і тонкоткана істерія. Се поспішає до бабушки її любима внучечка, вимордована науками інститутка.
***
Та замість того, шоб ловити білих голубів, безумно хохотать і бігать по росі чи ще якось проявляти чуства невідпорної радості, панночка сидить, обнявшись із бабушкою, та й ридає, наче їй на ногу впав діван. А все діло в тому, шо любов – то чуш для кріпаків, натомість кажда панська сволоч начинає щитать витрати й прикідувати економіку будущої жизні.
***
Найбільше інтересуєцця потенційними горестями молодиця Катря. Хоть у неї хароший, веселий муж Назар і нимовлятко у колисці, но нада учитувать, шо Катерина – це таке нещасливе ім’я, шо з ним в українську літературу ХІХ століття лучче не потикатись; єслі де в тогочасному тєксті єсть Катерина – то неодмінно там найдецця для неї саме ізощрьонне горе і суїцид.
***
Тож мораль (а заодно ідея твору) дето така: ярмо на шиї – це ще не біда; все ж таки ярмо – це всігда можливість вибору: об нього можна чухать шию, можна намагатися його скинути чи поламать, а можна й витерпіти аж до смерті; но єслі нема ярма – нема і вибору, і це вже не життя.
***
Культова п’єса Івана Карпенка-Карого “Сто тисяч” (як і варіація на цю ж тєму під назвою “Хазяїн”) – се моторошне трюмо для сучасного українця; якби ці зеркала та й взяти в золоті оправи, понаставляти в офісах, судах, державних установах, їй-богу, нація би перестала усміхатись

Posted in Uncategorized | Tagged | Прокоментуй!

Tarot of the Magical Forest (trimmed)

image

Posted in Uncategorized | Прокоментуй!

Весільна (приквел до вірша Оксани Забужко)

Рома, Наталка і Сашко були знайомі, здавалось, вічність. Ще у дитинстві разом будували замки на піску, ловили метеликів, каталися на велосипедах. Ходила ця “чудова трійка” в один дитсадок, а коли малеча підросла, батьки влаштували їх у одну школу. Щоправда, потрапили вони у різні класи, та це не заважало друзям разом ходити до школи і додому, на вечірки, в кіно. Вечорами їх часто можна було побачити в альтанці біля дитсадка – того самого, де минули щасливі роки їх дитинства. Хоча Рома, Наталка і Сашко були зовсім різні, у них все одно було багато спільного. Друзі завжди знаходили теми для розмов і майже не сварилися. Звісно, траплялися й суперечки, адже, як відомо, безхмарної дружби не буває, але зазвичай все закінчувалося добре.
Ось і підійшов до свого закінчення останній навчальний рік. Наталка, Сашко і Рома – випускники. Було багато квітів, шампанського, музики, привітань. І була клятва, клятва вічної дружби. Адже молоді люди прекрасно усвідомлювали, що далі їх шляхи розійдуться, але важливо було зберегти те, що нерозривно пов”язувало їх трьох – дружбу від самого дитинства.
Що було потім? Сашко поїхав навчатися у США, Наталка вирішила стати юристом і вступила на юрфак Києво-Могилянської академії, Рома хотів бути політологом, отож, своє навчання продовжив у Західно-Європейському університеті.
Минали роки. Сашко спілкувався з друзями дитинства через інтернет. Теоретично, така дружба теж мала право на існування. Але Наталці цього було замало. Вона ще з дитинства – так, того самого щасливого дитинства – була по вуха закохана в Сашка. Щоб не образити Рому, якому вона подобалася, Наталка вирішила, що краще придушити це почуття в собі, не дати йому виходу. Здавалося, з роками воно мало б згаснути, тим більше, що очі не бачать – ­душа не болить, але… Наталка все частіше переглядала старі фотознімки. Ось трійко нерозлучних друзів у пісочниці. А це вони перший раз ідуть у перший клас – такі серйозні і схвильовані. А ось – випускний. Після цього їх шляхи розійшлися. Наталка відчувала, що Сашко – її доля, але ж він був так далеко! А Рома все частіше запрошував її сходити разом у кіно, в ресторан. Дівчина знала, що він керувався чимось більшим, ніж просто дружбою. Вона постійно знаходила причини відмовляти Ромі: то до семінару треба готуватися, то стареньку бабусю провідати. Та врешті Наталка здалася.
Коли вони сиділи в ресторані, Рома без упину щось розповідав, Наталка ж обмежувалася стандартними фразами. Думками вона була далеко за океаном. Останнім часом дівчину хвилювало довге мовчання Сашка. Вона постійно висилала йому листи електронною поштою, та він чомусь не відповідав. Чи не сталося, бува, чогось? Інтуіція її не підвела. Ромі, виявляється, пощастило більше, адже друг дитинства продовжував з ним спілкуватися. Саме від Романа Наталка дізналася, що у Сашка є наречена в Штатах, і що весілля вже не за горами. Ця звістка була для дівчини як грім серед ясного неба. Чому він сам не сказав їй про весілля? Боявся? Але чого? Адже друзі завжди розуміють один одного. Що було далі, Наталка не пам”ятала. Дівчина почувалася спустошеною як ніколи. Новина настільки її приголомшила, що вона не тямила, що робить.
Прокинулася Наталка у квартирі Романа. Господар готував на кухні сніданок. Дівчина сіла на ліжку і почала пригадувати події минулого вечора, який став межею, межею між її життям і існуванням. До того моменту Наталка жила коханням до Сашка і очікуванням зустрічі зі своїм милим. Вона вирішила, що відтепер у її серці немає місця почуттям, бо вони занадто боляче ранять. А тут і Рома з”явився. Він поцілував дівчину і поцікавився, чи вона не передумала. “Не передумала?” – запитала Наталка здивовано. “Як, ти не пам”ятаєш? Вчора ти погодилася стати моєю дружиною!” Шляху назад вже не було. Наталка не могла образити друга. Та і яка тепер різниця? Все одно Сашко ніколи не буде її, Наталчиним. І якщо вона не може зробити щасливим свого обранця, то хай хоч її друг відчує себе потрібним і коханим.
Дні до весілля тягнулися занадто довго. Наталка вже кілька ночей не спала. Вона знала, що Сашко прилітає з Штатів за добу до урочистої події. Вона також знала, що друг дитинства буде боярином. Дівчина з жахом чекала на зустріч із Сашком.
Аеропорт. Рейс затримувався. Наталка вже вкотре запевняла себе в тому, що вона витримає і не покаже Сашку свого душевного болю. Коли з дверей з”явилася знайома постать, серце дівчини на мить зупинилося. Це був ВІН. Почуття, які вже встигли задрімати, раптово вибухнули новою хвилею, ще більш потужною, ніж попередня. Мабуть, Сашко назавжди залишиться в її серці.
Далі був ресторан. Той самий, де Наталка втратила невід”ємну частину себе, де загубила всі свої почуття і мрії. Це трапилося в ту мить, коли Рома сказав їй про наречену Сашка. Стривайте, а де ж ця щасливиця? Сашко усміхається і каже, що, мовляв, не склалося. Він виявився недостойним її і вона залишила його заради мільйонера з Каліфорнії, у якого три вілли на Гавайях, п”ять лімузинів і власний літак. Наталка ніколи не дізнається, як страждав Сашко, як передивлявся їх дитячі фотокартки, як прокидався ночами, кличучи її, Наталку. Здається, він любив її завжди, з моменту їх знайомства. І він ніколи не зізнається, що сам кинув свою наречену, бо зрозумів, що у його серці є місце лише для однієї людини – Наталки. А вілли на Гавайях у нього й самого є. Немає тільки коханої, і, здається, вже ніколи не буде – вона виходить заміж не за нього. Шляхетність, за яку Наталка так любить Сашка, не дозволить йому стати на перешкоді сімейному щастю коханої і кращого друга. Хоча… Яке там щастя? Рома житиме з людиною, яка його не кохає, Наталка почуватиме себе винною, бо обманула друга, а Сашко завжди буде докоряти собі за те, що не сказав Наталці про свої почуття раніше, коли ще можна було щось змінити. Таке життя.

Молодий, наче світло, щомиті мінявся лицем…
А боярин ще з ночі ходив відчайдушно веселий…
Щось таке, як поплутана казка з щасливим кінцем,
І в шампанському вибуху вгору злітала оселя.
Хилиталася зала, і вже танцювали стільці;
Молода усміхалась, мальована тонко й картинно,
А загострені пальці її, мов живі олівці,
Щось незриме черкали на білому тлі скатертини.
Хтось там пхався із тостом, і щось несусвітнє казав,
І кружляли бокали, неначе годинники з боєм,
А тоді заспівали про ту, що “любив, да й не взяв”,–
І заплакав боярин, упавши на стіл головою…
ОКСАНА ЗАБУЖКО

Posted in Uncategorized | Прокоментуй!

Цитати з книги “Письма живого усопшего, или Послания с того света” Ельзи Баркер

сожаления теряют свой вес в потустороннем мире так же, как и тела наши.

***
Различия между живописцем и музыкантом, между поэтом и романистом не есть различие качественное; ибо каждый человек заключает в себе всё, исключая количества, и, таким образом, каждый имеет возможность развивать себя по любой линии, избранной его волей.

***
Сосредоточенность есть ключ к силе.

***
если бы все были добрые, то вселенная прекратила бы свое существование; что и само добро перестало бы быть за отсутствием своей противоположности — зла.

***
Следует всегда сохранять память прошлого как можно яснее, это помогает строить будущее.

***
Что касается силы воли в ваших повседневных задачах, то есть два пути для проявления воли. Можно сосредоточиться на определенном плане и привести его в исполнение или не привести, в зависимости от запаса той силы, которой вы располагаете. Или же можно направить волю на то, чтобы самый лучший, самый высокий и самый мудрый из всех возможных планов был выявлен подсознательными силами в вас самих и в других я. Последний путь ведет к господству над всей окружающей средой, вместо господства или попытки к господству над одной ее частицей.

***
Каждый человек строит для себя свой собственный ад.

***
он научил меня, как создавать одежду по своему вкусу: нужно представить себе ясно образец одежды, сделать его для себя видимым, а затем — силой желания облечь тонкой субстанцией ментального мира этот воображаемый образец. И тогда возникнет желаемая одежда.
“В таком случае, — сказал я, — субстанция ментального плана, как вы это называете, не та же самая, из какой состоит мое тело?”
“В конечном анализе, — ответил он, — материя одна и та же в обоих мирах; но в быстроте вибраций и в разреженности большая разница”.

***
Мы притягиваем к себе переживания, для которых мы созрели, и на которые у нас есть запрос; но большинство душ предъявляют здесь слишком малые запросы, так же, как это они делали на земле. Скажите им, чтобы они требовали больше, и жажда их будет удовлетворена.

***
Вечно длящаяся жизнь возможна для всех душ — это так; но невозможно двигаться в одном направлении. Эволюция идет по кривой. Вечность есть круг, змей, поглощающий собственный хвост. Пока вы не согласны входить и выходить из плотной материи, вы никогда не научитесь преодолевать материю.

***
Если бы человек, не имевший никаких видений и обыкновенно не чувствительный к более тонким ощущениям и к сношениям с невидимым миром, попробовал медитировать в течение одного или двух часов ежедневно перед горящими дровами, его внутреннее зрение раскрылось бы для вещей, о которых он не имел ни малейшего представления.

***
Относительно самоубийств я могу сказать только одно, что если бы люди знали, ч т о ожидает самоубийц, они оставались бы до конца, несмотря на самые тяжелые условия.

***
Глядение назад есть память, глядение вперед есть творчество. Несомненно, мы творим свое собственное будущее. Кто бы кроме нас мог сделать это?

***
энергия и существует для того, чтобы ее употреблять. Даже когда мы накапливаем ее, мы ее накапливаем только для будущего употребления. Не забывайте этого.

***
Душа не есть блуждающий огонек; она маяк, помогающий избегать подводных скал материализма и забвения.

***
Если бы человек не переставал стремиться вспоминать, если бы он посвящал время на анализ того, что было, можно бы надеяться на более значительное будущее для него! Разве вы не знаете, что человек может стать богом, или тем, что по сравнению с обыкновенным человечеством обладает всеми признаками и величием бога? “Вы боги” — было сказано не только в иносказательном смысле.

***
наиболее тупой человек владеет здесь тем, что все вы утеряли — верой в создание своей собственной мысли.

***
Не существует почти никаких границ для возможностей воображения; но, чтобы воспользоваться всей его силой, нужно доверять своему воображению. Если вы будете постоянно внушать себе, как мать внушает своему ребенку: “Но ведь это только игра воображения, это нереально”, вы никогда не осуществите тех вещей. которые создает ваша мысль.

***
Воистину, земля и ад соприкасаются друг с другом, и не существует проведенной между ними границы.

***
Остерегайтесь предсмертных раскаяний! Ибо за ними последует жатва тяжелых воспоминаний. Гораздо лучше переходить в вечность с кармической тяжестью, которую мужественно несешь на спине чем проскользнуть в задние двери ада с чувством трусливой неуверенности.
Если вы согрешили, примите этот факт безбоязненно и решите не повторять греха; тот же, кто останавливается на своих грехах в последний час свой, будет переживать их снова и снова после того, как перейдет через порог смерти.

***
Если вы признаете факт своего греха, делайте добрые дела, более могущественные, чем ваши грехи, и вы соберете награду за них.

***
Мгновение реально, тогда как века лишь обман, лишь воспоминание и тень.

***
Верь, что каждое мгновение есть всё, и мгновение более, чем время.

***
существует много богов, и все они вместе составляют единого Бога. Все боги существуют в Боге.

***
“Смейтесь, и мир будет смеяться с вами”, — это изречение достаточно верно; но верно также и то, что вы плачете не одни.

***
Когда большая мысль поднимает вас на своих крыльях, не старайтесь удерживаться на твердой земле. Отпускайте себя. Кто отдается высокому вдохновению и имеет смелость верить в свое видение, тот сам может увидеть Прекрасное Существо лицом к лицу, как видел его я. Когда несешься в пространстве, зрение становится острым. И если сумеешь подняться достаточно быстро, можно увидать непостижимое.

***
как можем мы судить о том, как видит Бог, — если только мы не подразумеваем под этим Бога внутри нас самих?

***
Знание есть сила; но есть такая сила, которая может быть опасна, если она применяется без достаточного запаса мудрости.

***
тот, кто имеет желание учить тому, что знает сам, находится на верной дороге.

***
И если кто-либо спросит, какова цель земной жизни, скажите им, что цель эта — эволюция Учителя из человека. Вечность долга. Цель светит для каждого, у кого есть сила, а кто не в силах вести, тот может служить.
Я не решусь сказать, что каждый из нас достаточно силен, чтобы достигнуть учительства; но никто из нас не может быть настолько слабым, чтобы не иметь хотя бы небольшой части в великой задаче развития Учителя из человечества. Великое счастье служить. И те, которые служат, получают свою награду.

***
Не бойтесь. Вы не расточаете времени. когда тихо лежите и мечтаете. Как я уже говорил, вечность долга.

***
Радость — в совершении, а не в удержании того, что уже сделано.

***
Да, есть магия и в удержании, пока удерживаемая вещь не до ведена до совершенства.
Но когда она закончена, будет ли это поэма, или любовь, или дитя, оставь её.
И тогда ты будешь снова свободен и можешь начать новое творчество. В этом тайна вечной юности.

***
какою вы на земле рисуете вашу будущую жизнь в потустороннем мире, такова она и будет; препятствием является лишь недостаток силы воли; если этой силы достаточно, все созданное воображением осуществляется легко, так как тонкая материя этого плана обладает свойством принимать любую форму, которую вы захотите дать ей.
Захотите двигаться вперед после смерти, и вы будете двигаться; захотите научиться — и вы научитесь; захотите вернуться на землю, чтобы выполнить определенную задачу — и вы вернетесь и выполните ее.

***
Карма — железный закон, это верно; но ведь вы творцы своей кармы.

***
Но больше всего, не ожидайте — потому что ожидание та же просьба — бессознательности и уничтожения.

***
Уходите из жизни с твердой решимостью удержать свое сознание, и вы удержите его.

***
природа двойственна, и одну ее половину вы носите в себе.

***
Дорога, ведущая к волшебному замку мечты, не длинна; наиболее отдаленная — и та ближе, чем для вас соседняя дверь, но один лишь мечтатель находит ее.

***
Все без исключения существует в душе; всякое знание находится там

***
О, эта радость борьбы! Это — основная нота бессмертия, основная нота могущества. Пусть это будет моей последней вестью, направленной к людям. Скажите им, чтобы они радовались всем видам борьбы, чтобы они восхищались бесконечными возможностями сочетаний я творчества, чтобы они жили в каждом данном миге, готовясь в то же время для далекого будущего, и чтобы они не преувеличивали значения временных падений и разочарований.

***
Жизнь есть сражение. Мы облекаемся в материю, чтобы победить её, — иначе она победит нас.

***
Нет ничего во вселенной сильнее человеческой воли, если она направлена сосредоточенной силой. Каковы бы ни были ваши силы, напрягайте их как можно сильнее в жизненной борьбе.
И помните что противники ваши — не другие люди, а условия. Если вы будете бороться с людьми, и они в свою очередь будут бороться с вами; но если вы будете бороться с обстоятельствами, они будут поддаваться вам, сопротивляясь ровно настолько, чтобы держать ваши мускулы в здоровом напряжении.

***
И не забывайте закона ритма — он в основе всего на свете. Рассчитывайте на ритм. Он никогда не обманывал и никогда не обманет. Следите за вашим собственным высоким приливом и плывите с ним; когда же настанет неизбежный отлив, или отдыхайте, или размышляйте. Вы не можете избегнуть ритма. Вы превзойдете его, действуя в согласии с ним.

Posted in Uncategorized | Прокоментуй!

Нестор Іванович

f5908808 f53205448 f94448856 f94504464

Posted in Uncategorized | Прокоментуй!

Summer moved on

Літа залишилося 120 годин і 40 хвилини. Так каже календар. А відчуття говорять, що календар помиляється, і це літо вже помахало всім ручкою.

Що ж, йому, як і всім, потрібен відпочинок.

Воно повернеться.

і кульбабеняток у пляшечці буде більше

image

Posted in Uncategorized | Прокоментуй!

Цвіркуни

image image image image image image image image

Posted in Uncategorized | Прокоментуй!

Таня Малярчук “Біографія випадкового чуда” (цитати)

image

Так завжди стається з тим, що ненавидиш, воно ніколи тебе не відпускає.

***

Мудрість, казала Лєна, залежить від сміливості зізнатися, що і як думаєш. Треба мати свою думку, і тоді, може, прийде мудрість. Але думку обов’язково треба мати. При цьому треба також уважно слухати інших людей і вирішувати, чи ти згодний з їхньою думкою, чи залишаєшся при своїй. Важливо бути перед собою чесним. Важливо переймати думки інших, якщо вони ліпші за твої.

***

…щоб шкодувати, треба вміти думати.

***

Вони завжди говорили про «високі матерії», напевно, тому, що людям, які знали лише «низькі», приємно іноді помріяти.

***

Вона часто з ним говорила. Зазвичай пропонувала якісь авантюрні угоди. Наприклад, ти мені, Боже, дай це або то, а я буду в тебе завжди вірити. Ніби Богові розходиться на тому, щоб у нього вірили. «Це була така розвага, — писала потім Лєна. — Ми з моїм дитячим Богом підморгували одне одному. Ти мені, я тобі. Так нам обом не було самотньо». смерть – найслабше місце атеїзму. Вона взагалі мало думала. І була надто добра, що, як правило, призводить до самознищення організму.

***

Навіщо він узагалі тримав телевізор удома — загадка. Можливо, для того, щоб щодня тренувати силу волі й намацувати глибину віри.

***

Народ без грошей страшний, бо втрачає різноманіття виду. Бідні люди стають злодіями або філософами, третього не дано.

***

коли тобі кажуть, що комусь десь гірше живеться, стає легше. Слава Богу, що десь комусь гірше, бо тоді тут було би зовсім нестерпно.

***

занадто впевнені голоси теж викликають підозри.

***

на нашій землі, казала вона, бути багатим якось непристойно. Тоді тебе мають або за злодія, або за продажну шкуру.

***

Бували різні люди і різні історії. Лєна їх усіх намагалася зберігати в пам’яті для статистики. Казала — щоб колись, у майбутньому, зрозуміти, звідки виникає зло. Тоді так усе виглядало, що з бідності. Той, хто постійно думає про гроші, не має часу працювати над собою, щоб стати кращим. Бо злим бути легко. Щоб бути злим, не треба докладати зусиль. А от для добра треба постаратися. Треба мати свіжу голову, спати мінімум вісім годин на день, добре харчуватися, займатися гімнастикою, прогулюватися на свіжому повітрі, і бажано в якому-небудь парку. За Лєниною скромною статистикою, люди довкола нічого з цього не робили. Вони часто пили, мало спали, їли макарони і картоплю і, коли не працювали, сиділи вдома перед телевізором. Обставини не сприяли суспільній доброті. Треба було щось із цим робити.

***

Так зі злодіями завжди буває, казала Лєна, у результаті вони стають іще біднішими.

***

У цнотливі посткомуністичні душі раптом увійшло — ні, увірвалося — нове американське слово БІЗНЕС. Тут, правда, воно мало дещо інше значення. Якщо не можна красти в держави, то треба красти одні в одних. На цьому постулаті тримається світова економіка, казав Лєнин батько. Обдури ближнього свого, бо прийде дальній і обдурить вас обох. Усі почали займатися бізнесом. На практиці бізнес означав — базар.

***

Труси — ті завжди мають попит, хоч би яким бідним ти був, соромно голим задом світити.

***

чудовиська — це, цитую, «помилки природи. Природа помиляється і виділяє якійсь істоті забагато або замало матерії. Коли забагато, то лошатко, наприклад, народжується двоголовим. Коли замало, то немовля, наприклад, народжується без ніг і рук. У цьому випадку батьки химерної істоти нормальні»

***

І пам’ятайте, що краще знати про цей світ більше, ніж менше. Треба бути відкритим до всього, що світ вам каже. Бо після того, як ви покинете його — в жоден інший не потрапите. Не варто потішати свою лінь небилицями про інші світи, де ви зможете надолужити втрачене в цьому. Інших світів нема. Якби вони були, то Бог не приховував би від нас їх існування. У Бога немає причин приховувати свою велич.

***

Пізніше Лєна казала, що навколо неї не було грошей, не було совісті й не було любові. Ніхто нікого не любив, усі всіх терпіли. Терпіли з безвиході, бо не мали куди подітися. Або думали, що не мали. Для зручності називали це «нема-куди-подітися-любов’ю». Лєнині батьки «любили» одне одного, всі її сусіди і знайомі «любили» одні одних. Хоча, якщо приглянутися ближче, легко можна було розгледіти ненависть, яку вони ледве стримували, розмовляючи зі своїми найдорожчими половинками чи випадково торкаючись їхнього плеча. Так ненавидять одне одного звірі, зачинені в одній клітці, безпричинно, просто через те, що повітря на двох не вистачає. У мене буде все інакше, казала Лєна, я не буду нікого ненавидіти тільки тому, що не маю чим дихати.

***

Про сенс життя тільки й залишається, що нукати, зробила висновок Лєна.

***

в політиці це головний аргумент — бути симпатичним і чоловіком.

***

Цих іспитів Лєна не боялася, бо мала свою думку. А мати свою думку, казала вона, дуже важливо. Тоді можеш з усякої біди викрутитися з гідністю.

***

Вона так і сказала професорові, що приймав усний іспит: «Навіщо всіх цих гетьманів знати, якщо вони все одно все просрали?»

***

«Чесність — річ відносна, — писала вона пізніше у щоденниках. — Треба вибирати пріоритети і жертвувати малою правдою заради великої. Яка була користь Україні від того, що я залишуся неосвіченою? А в цьому конкретному випадку я й не обдурювала нікого, навпаки, мене обдурили, примушуючи платити за безкоштовну освіту. Ще й отруювали мій здоровий молодий організм заспокійливим сильної дії».

***

Я філософом уже давно стала. Коли не маєш грошей, нічого іншого не залишається.

***

(бокс, пояснювала Лєна, — це коли дві мавпи б’ються, кікбоксинг — це коли дві мавпочки стрибають).

***

Але валеологія. Це наука про здоров’я. Про те, як зі звичайної людини без застосування сили зробити людину здорову. Щоб людина сама цього захотіла — здоровою бути. Наука така собі, казала пізніше Лєна, поверхова, бо що таке здоров’я? Якась фікція, не більше. Лєнина старенька бабця називала здоров’ям стан, коли щодня болить в іншому місці. Кращого визначення нема. Свята правда. Крім того, як люди можуть бути здоровими, якщо в них із головою не все гаразд?

***

Люди, казала Лєна, користуються мовою дуже необачно, не відчувають відповідальності за сказані слова. У цьому їхня велика біда.

***

Просто деколи людині хочеться близького контакту. Хочеться з кимось бути, тоді не так страшно. Це слабкість.

***

Скільки чудесного на світі, а ми якісь такі черстві й жорстокі.

***

– Геніальних людей небагато, — сказала Василина. — Вони, як твої нічні райдуги, приходять дуже рідко, так тільки, щоб трохи прикрасити собою цей світ.

***

Героєм, до речі, бути дуже легко. Достатньо самому повірити у свою силу і сказати всім: «Бачите, я герой». І всі повірять. Принаймні більша частина. А з іншими просто не треба говорити, уникати їх і все. Так ти будеш героєм у своєму маленькому героїчному світі

***

в любові рідко кому вдається бути оригінальним.

***

У Лєни ніколи нічого не було, але вона мала тверезий розум. Тверезий і ясний. Можливо, трохи цинічний, але цинізм — це форма захисту в умовах надзвичайного стану

***

Лєна зробила висновок, що треба вибирати батьківщину так, аби за неї не довелося жертвувати життям.

***

— Жити й нічого не робити — це занепад, — вів далі Дарвін. — Треба діяти.

***

Самотні люди сповнені темряви, їх дуже легко злякати.

***

Між божевіллям і здоровим глуздом немає чіткого кордону, як немає кордону дощу. Немає такого місця, на яке ти став би й сказав: «Справа йде дощ, а зліва — ні, справа — здоров’я, а зліва — божевілля».

***

Теоретично Ольга Іванівна не зовсім дурила пацієнтів, бо глисти справді завжди є, про це вам кожен паразитолог скаже. Більшість просто не здогадується про їхнє тихе анаеробне існування всередині. Тому Ольга Іванівна навіть добрим ділом займалася. Пацієнти виводили глистів і думали, що тепер здорові. І дійсно такими ставали — справа лише у внутрішньому переконанні. Уся китайська медицина будується на схожому принципі. Треба лікувати людину, а не хворобу. Переконай безногого, що він має ноги, і безногий побіжить

***

успіх завжди плодить епігонів.

***

Гроші люди готові платити за щастя і за самі гроші. Так було, є і буде.

***

— Знаєш, що я думаю? Що цей світ — тільки видимість світу. Десь є справжній світ. Він навіть може бути у цьому світі, але ми його не бачимо. Справжній світ тільки деколи нам з’являється. Коли захоче і якщо захоче.

***

«Коли хтось промовисто мовчить, — пізніше писала Лєна, — це не означає, що він дуже розумний. Це означає, що він просто не знає відповіді. І не треба переконувати мене, що це не так».

***

Часи змінюються, казала Лєна, але ніколи так, як ми цього хочемо. Тому важливо змінюватися самим. Начхати на час і змінюватися, щоб час самовільно не втрутився і не поробив із нас чудовиськ.

***

«Із погляду зоології і науки про популяції, — писала згодом Лєна у тематичній статті до міської газети, — вилов собак і котів не має ніякого сенсу, це даремне розтрачання міського бюджету. На місце виловлених тварин відразу ж приходять нові, міцні й здорові, у розквіті своїх репродуктивних сил. Убивство — це не вихід. Коти і пси незнищенні. Тому, коли їх убивають, я роблю висновок, що тим, хто це робить, убивати просто подобається».

***

«Коли людина вдає, ніби думає, — писала потім Лєна у щоденниках, — то ніколи не знаєш напевно, чи вона думає цієї миті, чи ні».

***

«Права людини, — пізніше стверджувала Лєна, — це абсолютне безправ’я решти живих істот».

***

Небезпечними є собаки, народжені на вулиці, у другому, третьому поколіннях. Вони вже не пам’ятають свого призначення служити господарю. Вони самі собі господарі. Ба більше, вони ненавидять людину, бо людина їх зрадила. Сенс їхнього життя — будь-якою ціною вижити і помститися. Насильство, казала Лєна, — це, звичайно, не вихід, але треба пам’ятати, що не вони почали цю війну. Тварини ніколи не починають війну першими.

***

Влада завжди і всюди однаково нечесна. Завдання громадськості, стверджувала Лєна, навчити владу приховувати свою нечесність. І боятися. Тільки налякана влада працює на свій народ.

***

Лєна ненавиділа, коли хтось використовував дітей як аргумент. Вона відповідала: — В Україні переживання на всіх вистачить. Давайте так: я переживатиму псами, а ви — дітьми. Ані дідків у кашкетах, ані жіночок у коралях така відповідь не задовольняла, і вони ще довго тинялися довкола Лєни і її картонних таблиць, вигадуючи все нові аргументи власної правоти. Врешті Лєна не витримувала і кричала їм: — Що ви з мене хочете? Ідіть своєю дорогою! Ідіть щось робіть! Захищайте те, що, ви думаєте, треба захищати, а не воюйте з людьми, які захищають щось своє! Ну, байдуже мені до держави! Байдуже до дітей! Одних псів і котів люблю. Маю на це право. Тут, звичайно, Лєна блефувала, бо насправді їй не було байдуже до держави і дітей. Але, казала вона пізніше, неможливо захистити все водночас. Треба починати захищати з малого. І коли мале буде захищене, то може так статися, що захищати велике не доведеться, бо вже ніхто на нього не нападатиме.

***

Люди мають свій розум і можуть вибирати, якою дорогою йти. Може, вони для цього й народжуються, щоб робити вибір. Тоді видно, ким вони є насправді.

***

Є два види слабкості, пане Монах. Слабкість через нікчемність і слабкість через невинність. Мені не шкода тих, що слабкі, бо нікчемні. Але слабких, бо невинних, треба захищати.

***

Рух на захист будь-чого дуже швидко обростає прихильниками, казала пізніше Лєна. Люди за природою люблять гуртуватися навколо доброї справи, хоч би якою безнадійною вона була.

***

у безнадійній боротьбі головні ті, що борються, бо вони не дають часові зробити із себе чудовиськ. Боротьбу виграти неможливо, але можна виграти себе.

***

Коли кажуть, що ще встигнуть, то, навпаки, не встигають. Так стверджувала Лєна, яка завжди всюди поспішала. Коли кажуть, що життя попереду, то зазвичай воно вже позаду. І так до безкінечності. Коли кажуть, що хочуть побачити світ, то забувають, що якраз цієї миті на нього дивляться. Коли кажуть, що не тікають або тікають кудись, то насправді тікають і тікають від чогось.

***

— Вибачте, це ж я не проти всіх чоловіків. Бувають і добрі. — Де? — Ви в мене не питайте. Я добрих не бачила.

***

Так іноді легше. Просити вибачення, щоб вибачити.

***

Суспільство здорове тоді, коли права всіх, навіть хворих, виконують.

***

Чоловік — це не той, що вміє ходити, а той, що вміє бути чоловіком.

***

в Радянському Союзі не було сексу і не було калік. Тут жили лише фізично здорові фригідні люди.

***

Пізніше Лєна казала, що ненавидить словоблудство так само сильно, як несправедливість. Бо є якась стала об’єктивна правда. Є розум, який розуміє, і є серце, яке відчуває. Навіщо плутати людей, ускладнюючи такі прості речі? Як може серце розуміти, коли його природа — відчувати? Заєць не загавкає, а пес не почне їсти капусту!

***

Ми забуваємо, закінчував В. Чубенко, що «законне право» — це насправді нісенітниця. Існують закони, а існують права, часто, майже завжди, вони заперечують одні одних. Суспільство не будується і ніколи не будувалося запринципами рівності й справедливості. Ідеального суспільства не існує, як не існує ідеальних людей. Проте існує ідеальна рівновага. Якщо хтось мудріший — значить, хтось інший дурніший. Якщо хтось щасливий — значить, хтось інший нещасний. Якщо десь ліпше — значить, деінде гірше. Лєна з цим не була згодна, бо герої за природою не погоджуються з усталеним станом речей і працюють на те, щоб його зруйнувати, нічого не пропонуючи натомість. Вони борються проти, а не за. Якби на планеті жили лише герої, то від планети залишилось би тільки каміння і кістки.

***

Тим, хто хоче відмовити, згодом казала Лєна, ніколи не вистачить документів. У цій країні просто неможливо зібрати їх усі. І чого вони досі не вимагають довідок, які підтверджували би смерть заявника, наприклад? Виглядала б ця довідка так: «Видано такому-то такому-то в тому, що він справді помер». *** Світ удруге похитнувся, але цього разу з такою силою, що, як пізніше казала Лєна, у неї стався землетрус мозку. *** краще знати неймовірну правду, аніж імовірну брехню.

Posted in Uncategorized | Прокоментуй!