Хорхе Букай

Один богач послал своего слугу на рынок за покупками. Но на рынке слуга встретился со смертью, которая пристально посмотрела ему в глаза. Он побледнел отстраха иубежал, оставив и осла, и все корзины с купленным товаром.
Задыхаясь, слуга прибежал к дому своего хозяина:
— Хозяин, хозяин! Пожалуйста, дай мне лошадь и немного денег, чтобы я мог сию же минуту уехать из города… Если я отправлюсь прямо сейчас, то, может, приеду в Тамур до того, как стемнеет… Пожалуйста, хозяин, пожалуйста, прошу тебя!

Хозяин спросил его о причине такой срочности, и слуга сбивчиво рассказал ему о своей встрече со смертью.
Хозяин на мгновение задумался и, протягивая ему кошелек с монетами, сказал:
— Хорошо. Пусть будет так. Возьми черную лошадь — она самая быстрая.
— Спасибо, хозяин! — ответил слуга. И, поцеловав ему руки, побежал в конюшню, оседлал лошадь и стремительно помчался прочь от этого места.

Когда слуга скрылся из виду, богач отправился на рынок в поисках смерти.
— Зачем ты испугала моего слугу? — спросил он, увидев ее.
— Я его испугала? — удивилась смерть.
— Да, — ответил богач. — Он мне сказал, что встретился с тобой, и ты на него угрожающе посмотрела.
— Это не так, — сказала смерть, — я просто удивилась. Не ожидала встретить его здесь в это время, так как предполагала забрать его в Тамуре сегодня вечером!

Опубліковано в категорії: Uncategorized | Прокоментуй!

Цитати з твору Джона Фаулза “Колекціонер”

The-Collector-john-fowles-1

  • Были минуты, я верил, что забуду о ней.
    Но забыть — это ведь от тебя не зависит, это выходит само собой.
    Только у меня не вышло.
  • Если денег нет, всегда кажется, что с деньгами все пойдет совсем по-другому.
  • Всего три слова “Я люблю Вас”. Они прозвучли так безнадежно. Будто он сказал “Я болен раком”.
  • Но как бы хорошо вы ни научились выражать личность в линии и цвете, ничего не получится, если личность эту незачем выражать.
  • Людей выдает не то, что они говорят, а как говорят
  • Самое главное — это чувствовать и жить в соответствии со своими идеалами, если только эти идеалы не ограничиваются собственным идеальным комфортом.
  • Болезням бесполезно сообщать, как они называются
  • Ничего не может быть отвратительнее, чем прятаться от жизни, которая тебя не устраивает. Но порой страшно подумать, с чем и как нужно бороться, если принимать жизнь всерьез.
  • Честный бедняк мало отличается от нувориша, только тем, что денег нет. Бедность заставляет человека гордиться своими достоинствами (и иметь их, чтобы было чем гордиться), видеть ценность иных, чем деньги, вещей. Когда такой человек вдруг разбогатеет, он не знает, что делать с этим богатством. Забывает о прежних своих достоинствах — впрочем, они никогда и не были истинными. Он полагает теперь, что главное достоинство — это делать и тратить деньги. Не может представить себе, что есть люди, для которых деньги — пустой звук, ничто.
  • Живи всерьез. Не ходи на дурацкие фильмы, даже если тебе этого очень хочется; не читай дешевку в газетах и журналах; не слушай чепухи, звучащей по радио или по телеку, не трать жизнь на разговоры ни о чем. Пусть жизнь твоя не будет бесполезной.
  • Бесполезно.Я не умею ненавидеть.Такое впечатление, что во мне ежедневно вырабатывается определённое количество доброты и благожелательностии им нужен выход.Если я их удерживаю в себе,они силком вырываются наружу.
  • Жизнь – это что-то вроде шутки, глупо принимать ее всерьез. Серьезного отношения заслуживает лишь искусство, а все остальное следует воспринимать иронически.
  • Человек нетворческий плюс возможность творить равняется человеку плохому
  • Попытка его убить означала, что я нарушила собственные принципы. Кто-нибудь может сказать: это не падение, это лишь капля в море, это не имеет большого значения. Но все зло в мире составляется из таких малых капель. Глупо говорить о незначительности этих малых капель. Капли в море и океан — это одно и то же.
  • Любовь приходит к нам по-разному, в разных обличьях, в разных одеждах, и, может быть, нужно очень много времени, чтобы понять, принять и называть её по имени.
Опубліковано в категорії: Uncategorized | Прокоментуй!

Сергій Жадан “Тамплієри” (цитати)

Мої #Тамплієри.
Вчора, (13.09.16) за [пізній] вечір прочитала нову збірку #Жадан’а. І задовбала твіттер-фоловерів цитатами 🙂
Кілька віршів хочеться запам’ятати повністю, бо вони сильно зачіпають.
[можливо, сильніше, ніж варто було б]
У ФБ можна все вмістити в один пост.
Крім емоцій. Ними, на жаль, поділитися не зможу.
На моє переконання, все у житті – про любов. А те, що не про любов – то про відсутність любові.
Тому й цитати вийшли от такі)
Тамплієри
***
Так гірко торкатися того, що зникає від дотику,
гірше лише – не мати змоги торкатися.
***
Я так люблю твоє дихання і мовчання,
що слухаю тебе навіть коли ти мовчиш.
***
я знаю те місце в тобі,
де любов перетворюється на зло.
***
Ніхто не знає,як працює любов,
З яких рухів вона народжується,з яких розмов,
З якої виймається радості, з якої вини,
Але вона працює,спробуй її зупини.
***
Коли стоїш під небесами зими,
і небеса розвертаються й відпливають геть,
розумієш,що жити потрібно там,де тебе не лякає смерть.
***
Батьківщина – це там, де тебе розуміють, коли ти говориш вві сні.
***
Мова зникає, коли нею не говорять про любов.
***
Який зв’язок із господом при такому покритті?
***
Ти маєш жити там, де ти маєш жити, і не питай чому.
***
Я повторюю подумки твоє ім’я.
Ніхто не чує. Тому і повторюю
***
Можна втекти від мене, але від себе ти ж не втечеш,
Та й від мене, якщо відверто, не втечеш також.
***
Не треба рятувати світ, спробуй урятувати хоча б когось.
***
Чому вам усім так потрібно бути разом?
Чому ви всі помираєте від самоти?
Ось ти – можеш відповісти?
***
Живі люблять до смерті.
Потому люблять мерці.
***
Моєї любові стане на всіх,
навіть на тих, хто хотів мене вбити.
Піду, до речі, нагадаю їм, що їх чекає по смерті.
***
цієї ночі так хочеться жити,
що від цього можна просто померти.
***
йти на світло з цього простору нічного,
зимувати у старій світобудові.
Нам з тобою не лишилося нічого.
Крім любові, звісно.
Крім любові.
***
видно,що вірності в повітрі стільки ж,скільки і зрад,
а надії довкола стільки ж,скільки й зневіри.
***
Тиша лише посилює голоси.
Темрява лише окреслює світло.
***
Хай буде так,як було раніше.
Вона чекає,але не пише,
як і завжди восени.
***
Про те, з чого складається пристрасть, не знає ніхто.
***
…співають, не знаючи, що таке ноти,
люблять, не знаючи, що таке біль.
***
Найгірше позаду.
Найголовніше в кінці.
***
Світ обмежується тим, у що ти віриш.
Світло вигадали, аби закінчити ніч.
***
За війною найкраще спостерігати на відстані.
***
Світ створено так, щоби нам було що втрачати.
***
Добре було б вчасно піти й не шкодувати, йдучи.
Добре було б уміти.
Я не вмію.
Навчи.
***
Добре було б не думати про тебе.
Я не вмію.
Навчи.

Опубліковано в категорії: Uncategorized | Позначки: | Прокоментуй!

Джонатан Сафран Фоєр “Страшенно голосно і неймовірно близько”

image
Вона простягнула мені свою руку, а я не знав, як саме мені її взяти,і я просто зламав її своєю мовчанкою.
***

Хіба не дивно,що к-сть небіжчиків збільшується,а Земля не змінюється у розмірі? Можливо,одного дня просто не стане місця для нових мерців?
***

Тільки через те, що ти атеїст, не означає, що ти б не хотів знати, для чого існують речі навколо тебе.
***

Кінець стражданням не виправдовує самих страждань, та й не буває кінця стражданням.
***

Ніщо не може бути водночас красивим і правдивим.
***

– Я змінив Всесвіт!
– Так, змінив.
– Я – Господь!
– Ти ж атеїст.
– Ну тоді, я не існую!
***

Сподіваюсь, ти ніколи не любитимеш нікого так сильно, як я люблю тебе.
***

Людина – це єдина тварина, яка вміє червоніти та сміятися, сповідує релігію, веде війну та цілує в губи. Тож, у якомусь сенсі, що більше ви цілуєтесь в губи, то більше ви людина.
***

Дерева вдихають тоді, коли люди видихають.
***

Кожна людина хоче цього від іншої людини – не саму любов, а лише наявність цієї любові, як наявність запасних батарейок до ліхтарика у коридорній шафі в наборі для екстрених випадків.
***

– А хіба моє життя і мої почуття – це не одне і те ж?
***

Мені подумалось, який сором, що нам взагалі потрібно жити, але ж яка, водночас, трагедія, що ми маємо прожити лише одне життя, бо якби у мене було два життя, то одне з них я провів би з нею.
***

Уперше в житті я замислився над тим, чи життя взагалі варте тих зусиль, яких треба докласти, щоб жити. Що саме робить його вартим цього? Що такого жахливого в тому, щоб завжди бути мертвим, нічого не відчувати, і навіть не бачити снів? Що такого чудового у можливості щось відчувати і бачити сни?
***

А що, якби додавати до води у душі якийсь хімікат, який взаємодіяв би з іншими чинниками, наприклад, із пульсом людини, або її температурою, або впливав на мозкову діяльність, щоб шкіра могла міняти своє забарвлення залежно від кольору власника? Якби ви були страшенно радісні, ваша шкіра ставала б зеленою, і звичайно, якби ви злились, то шкіра набувала б червоного відтінку, а якщо б ви почувались кепсько, вона ставала б коричневою, а якби ви були сумні, то й шкіра забарвлювалась би у похмуро-синій колір.
Одразу було б видно, що людина зараз відчуває, і тоді ми могли б бути більш обачними у ставленні до інших людей, бо навряд чи ви захотіли б сказати людині з пурпуровою від злості шкірою, що ви незадоволені її запізненням. І навпаки, якби вам зустрілася людина із рожевою шкірою, вам би одразу захотілось поплескати її по спині зі словами: “Мої вітання!”.
Ще одним доказом того, що це стало б просто чудовим винаходом, було би те, що часто нас сповнюють почуття, але не розуміємо, що саме гами керує в цей момент. “Я чимось збентежений? Чи я просто запанікував?” І це збентеження змінює ваш настрій, воно саме стає вашим настроєм, і ви перетворюєтесь на збентежену та похмуру людину. Але за допомогою такої спеціальної води ви могли б подивитися на свої помаранчеві долоні та подумати: “Я щасливий! Увесь цей час я насправді був щасливим! Яке полегшення!”
***

Немає нічого поганого у пошуку компромісу. Навіть якщо цей компроміс доводиться шукати усюди.
***

Можна йти на компроміс із власним життям, але не можна цього робити із життям після смерті.
***

Сором’язливість – це коли ти відвертаєшся від того, чого страшенно бажаєш. Сором – коли ти відвертаєш голову від того, чого страшенно не хочеш.
***

Я стомилася, – сказала я йому. – Не виснажена зсередини, а виснажена наскрізно. Наче одна з тих дружин, що одного ранку прокидається і каже, що більше не пектиме хліб.
***

Не можна захистити себе від суму, не захистивши себе від радості.
***

Я хотіла йомудещо сказати. Але я знала, що мої слова зроблять йому боляче. Тому я поховала їх у собі, дозволивши їм зробити боляче мені.
***

Скільки сотень тисяч дотиків триває кохання?
***

Він обіцяв, що все буде добре. Я була ще дитиною, але вже тоді я знала, що добре не буде. Але від цього тато не був в моїх очах брехуном. Він був моїм татом.
***

Я жалкую, що витратила ціле життя на те, щоб навчитися жити, Оскаре. Якби я могла прожити життя заново, я б усе зробила інакше.
***

Люди пишуть листи тим, із ким не можуть бути поруч.
***

Ось у чому полягає трагедія любові: найбільше у світі ти любиш те, чого немає поруч.
***

Сподіваюсь, ти ніколи не думатимеш ні про кого стільки часу, як я думаю про тебе.
***

Відчувати біль все одно краще, ніж не відчувати нічого, правда ж?
***

Усе живе мусить померти, і в цьому наші життя чимось схожі на хмарочоси. Дим здіймається із різною швидкістю, але ві горять, усі у пастці.
***

Якось я читав у “National Geographic” про те, що коли тварина думає, що скоро помре, вона впадає у паніку і поводить себе як божевільна, але коли вона знає, що скоро помре, то поводиться дуже, дуже спокійно.
***

Це було жахливо. Усе те, що ми не змогли розповісти одне одному. Кімната наповнилася розмовами, які ми не вели.
***

Моя найбільша помилка – це така сильна надія на майбутнє.
***

Я думаю, що життя після смерті – це період до твого народження.
***

Я не знав, як мені бути з нею і бути без неї.
***

Я не хотів нічого чути про смерть. Усі навколо тільки про неї й говорили, навіть коли мовчали, я знав, що вони про неї думають.
***

Емоційним бути легко – завжди можна влаштувати істерику.

Опубліковано в категорії: Uncategorized | Позначки: | Прокоментуй!

Михайло Бриних “Шидеври вкраїнської літератури. Хрестоматія Доктора Падлючча. Том 1” (цитати)

Шидеври вкраїнської літератури. том 1
Поки інші вкраїнські класики рожали собі подобних авторів, Панас Мирний родив “Телевізійну Службу Новин” і “Газету по-українськи”. Він родив чорнуху як жанр, і саме він приучив читача до історій, у яких жизнь ламає хребти об своє чугунне коліно і засіває землю горем та бідою, шоби зібрати щедрий урожай. Буття – се запах сирості, се гроби, куплені на виріст, се невістка, шо повісилась, і зять, шо спився. Се безум од неспроможності протистояти колесу вкраїнської сансари, се розпука від усвідомлення єдиного закону на всім білім світі – закону про торжество неправди.
***
Пощо людині знати про провалля в чужій душі? Лучче умитися сльозою, бо се єдина допомога світові; поки ллються сльози, ще єсть надія; неясно, яка саме, але єсть.
У цьому смислі повість “П’яниця” – твір, який уповні характеризує талант і метод Мирного і єсть тою жемчужною сльозою, яка символізує все його писання. В ідейному плані ця повість – предтеча, почті шо приквел до “Повії”. А саме главне, шо в ній нема волів, чиє ревіння так всім остогидло.
***
Свої ранні твори Мирний не міг пристроїть в Україні (якраз у ті роки царат найбільше бикував проти вкраїнської мови), тож печатав їх за кордоном – у Львові та в Женеві. Там, звісно, ніякого Панаса не знали, але дуже хотіли взнать, шо то за лічность. У Львові на цю тєму дажи случився натуральний конфуз: зібралися тамтешні знатоки літпроцеса, довго думали-гадали, проводили текстологічну експертизу і дружно прийшли до висновку, шо Панас Мирний – се псевдонім Нечуя-Левицького. Факт, я би сказав, не так курйозний, як глибоко порочащий традиції галицького літературознавства.
Так получилось, шо найбільшої біди для свого посмертного іміджу Мирний надєлав власними руками. Він дуже полюбляв накидати якийто чорновий кусок – і в шухлядку його, шоб полежав. Ше й у щоденниках наївно гордився таким методом: мовляв, яблукам положено у сіні вилежатись, а єслі й погниють, то так і нада, нема чого людям кислиці згодовувати. Не знав, бідняга, шо набіжить орда недовчених радянських літератів на його закрома, повні гнилих кислиць, і весь той неліквід обрушицця на читача. От Гоголя всі критикують за його фаєроманію, а може, і напрасно…
***
От шо не сідав писати Панас Мирний, а виходило завжди “Про правду і кривду”. З акцентом на кривді, канєшно.
***
Уся ця новела – шок і ужас для тодішньої літкритики, бо в ній Махно – не просто лідєр бандформірованія: це духовна глиба, харизматик, пророк і поводир. До свого воїнства він проповідує столь яросно і полум’яно, шо каждий готовий за нього душу положить. Скаже він, шо нада руйнувать тюрми і церкви – окей. Покличе різать кого попало – олрайт.
І от гасають махновці по степах, аж дивляцця: обана, собор! Рішили розорить. А там – як із-під землі – мощний сивовусий дід Яворницький. І веде себе так, вроді перед ним не людина-лігєнда і ціла шара вооружонних і вічно вгашених анархістів, а якісь пігмєї, навернені в католицизм. Правда, када історик став уніжать братву, Махно подумав, шо корпоратівні інтереси важніші, і дав Ягору наган, шоб той пристрелив борзого старіка. Ягор, канєшно, обламався таку фігню творити. Дак Махно дажи обрадувався.
***
Скажем прямо: XVIII століття – се було не лучче врем’я для вкраїнської літератури внаслідок чудовіщного геополітичного вельзевульства. Опісля того, як дипломатія Мазепи зазнала краху під Полтавою, Росія почала так крєпко обнімацця з нашими краями, що не стало чим дихать. Се був откритий перелом культури: цар Петро затіяв на Вкраїні настоящий інтелектуальний вампіризм, шоб напоїти кровію київської мудрості свої краї безмозглі, а тут лишити безкнижну і безмовну пустку.
***
Вперше Микола Григорович Фітільов пропечатався стішком у журналі “Знання” під псевдонімом Стівен Кінг (за тодішнім правописом – Стефан Кароль). Ось із цього факту й почалися інтелектуальні кошмари його жизні (до того кошмари були обичні, солдацькі).
***
Факт у тому, що ректальних процедур од фанатізму пока шо не придумали, і єслі людина свято вірить, шо внаслідок поїдання світлячків, сірників та подрібнених фотоелементів над головою рано чи пізно з’явицця німб, то спасти її від цього переконання неможливо. Тож я позволю собі обскакать стороною ту часть лічності Хвильового, яка кушала лампочки й марила “загірньою комуною”.
***
Спершу кажецця, шо це дуже чотка повість: автор уже в першому абзаці перечисляє, хто тут главні герої і як їх звать. Але вже в другому абзаці чоткость пропадає і вже не появляєцця.
***
До того ж з каждим розділом у читача крєпне враження, що перед ним галерея психічних девіацій, а санаторій – то насправді обикновєнний дурдом. Щоправда, автор (у власному роздвоєнні) з цим несогласний. Він каже: нє, це таки санаторій і тут трудящі просто отдихають. А шо всі вони якісь странні, дак то від безділля, жари і від тих неуникненних узагальнень, шо виникають при любому моделюванні суспільства і самої жизні.
***
Як і більшість класиків української літератури ХІХ століття, Нечуй-Левицький сильно пострадав од дурнуватої радянської інтерпретації його творів, яка – на рівні шкільного бєзпрєдєла – лишаєцця незмінною. Шото і досі втирають бідним дітлахам про класову боротьбу й тяжке життя спершу закріпаченого, а потім розкріпаченого селянства, товчуть у ступі похабні ідейки нащот “передчуття народної грози”. Все це булшіт, любі брати і сестри, тому забудьте, шо ви колись читали в школі про Кайдашів – перечитайте знову, без потреби здавать екзамен. Це Атлантіда, і вона досі під водою. От вам акваланг – ниряйте.
***
Але прийшло врем’я, када демон женитьби овладів Карпом аж так, шо він зачав ходить до Мотрі Довбишівни, в якої розуму, завзяття й злості намішано в таких пропорціях, шо зразу ясно, яка добротна мегера з неї вимахає. Дажи на етапі дошлюбних ігриськ вона так креше іскри й істочає суміш перців, шо неважко здогадатись, як воно піде далі на шлюбному рингу. Впрочім, Карпо німного мазохіст, і саме таке щастя йому нада. Та й шо ти зробиш, када ця Мотря ходе до церкви, заплівши в коси дорогостоящу парчу й павичі пера; узрівши едакі фетіші, Карпо бистро розтіряв розум, якого від природи в його макітру було положено на два пєльмєня.
***
Існують на світі тексти, які неможливо переказать дотепно. Ну, наприклад, інструкцію з експлуатації кутової шліфувальної машини. Або ж “Енеїду” Котляревського. Хотя ні, інструкцію для “болгарки” ще якось можна, бо там встрічаєцця смішне слово “шпіндєль”. А от “Енеїду” – ніяк. Патаму шо там задіяно дето сім тищ слів, і третина з них взивають до утробного читацького гиготіння, а це вже не смішно. Це, чесно кажучи, по-своєму навіть трагічно. Можна подумать, шо українська мова, норматив якої зароджено цим твором, очінь смішна сама по собі.
Карочі, за шо можна і нада не любить Котляревського. Доктор Падлюччо у цьому вопросі начисто солідарний з Пантелеймоном Кулішем, який пінав “Енеїду” саме за тотальну клоунаду, творення якоїсь лінгвістичної арени цирку, де хто б не одкрив рота – миттю перетворюєцця на йумориста з червоним носом, Тарапуньку з богатирськими замашками.
“Енеїда” – се не просто стібалово над героїчним монолітом Вергілія, а ще й травестія. Саме слово “травестія” визиває якісь нехароші асоціації з мужчинами в калготках. Єслі розібрацця, нічого смішного в цьому теж немає. Учоні кажуть, шо це з каждим може случитись, дажи з дєсантніком.
***
Перші два речення повісті викликають нєкоторе подобіє паніки.
“Іван був дев’ятнадцятою дитиною в гуцульській родині Палійчуків. Двадцятою і останньою була Анничка”.
Опитні читачі знають, чим обично чрєваті такі милі заявки і до яких кромєшних Буендіа може довести авторська дотошність (а Коцюбинський якраз такий парінь). А втім, обсяг твору намікає, шо ето не сімейна сага, да і сам автор спішить через кілька странічок заспокоїти публіку тим фактом, шо три чверті нащадків Палійчуків уже лежать на кладбіщі, тому нема причин для чисто жанрових хвилювань.
***
Шоб розрулити тєму, Марко Вовчок започатковує інстітут літєратурного нігєрства: наймає якихось бідних провінціалок, шоб вони клепали ці переклади за копійки, і потім видає їх під своїм брендом. Це зара на Донцову трудицця цілий завод – і нічо. Але у ХІХ столітті мораль ше тіки починала занепадать, тому для Марка Вовчка ця схєма обернулась катастрофою.
Воно, може, так ніхто нічого б і не узнав, але Марія стала жертвою алчності.
В житті раба (дажи літєратурного) єсть свої вигоди (про шо, кстаті, сама Марко Вовчок не раз писала в своїх новелах). Справедливість всігда на його стороні. Він може утнути будь-яку падляну, а провина всєцело ляже на експлуататора. Дивно, шо Марія не учла цього очевидного фактора ризику.
Зрозумівши, шо звєзда літєратури жаднічає і недоплачує, її лічні нєгри придумали настільки ж елєгантну, як і некрасіву історію, шо обернулася для Марка Вовчка звинуваченням у плагіаті. Сама ж письменниця не могла признатись, шо то развод і підстава з боку її бунтівних чорноробів. Чото вона рішила, шо лучче примиритись із ярликом плагіаторки, ніж оприлюднити свою рабовласницьку практику.
***
Сільська місцевість, де зачинаєцця ся драматична історія, називаєцця Дубці. Воно вроді нічого й не значить, але задає правильну тональність. Бо ж це якраз дрімуча пора кріпацтва, і дубці гуляють по люцьких хребцях, аж гай шумить і жито колосицця. А втім, мєсна стара хазяйка не сильно похожа на кроваву Салтичиху. Буває, дворові дєвки так гигочуть, шо дом трясецця, а їм за це нічо. Власне, одна із цих дівиць, Устина, і веде свій гонзо-рипортаж із усадьби, де незабаром отворяцця ворота в ад. Чу, вже стугонять на шляху зловєщі копита – то мчать знущання, питки, домострой і тонкоткана істерія. Се поспішає до бабушки її любима внучечка, вимордована науками інститутка.
***
Та замість того, шоб ловити білих голубів, безумно хохотать і бігать по росі чи ще якось проявляти чуства невідпорної радості, панночка сидить, обнявшись із бабушкою, та й ридає, наче їй на ногу впав діван. А все діло в тому, шо любов – то чуш для кріпаків, натомість кажда панська сволоч начинає щитать витрати й прикідувати економіку будущої жизні.
***
Найбільше інтересуєцця потенційними горестями молодиця Катря. Хоть у неї хароший, веселий муж Назар і нимовлятко у колисці, но нада учитувать, шо Катерина – це таке нещасливе ім’я, шо з ним в українську літературу ХІХ століття лучче не потикатись; єслі де в тогочасному тєксті єсть Катерина – то неодмінно там найдецця для неї саме ізощрьонне горе і суїцид.
***
Тож мораль (а заодно ідея твору) дето така: ярмо на шиї – це ще не біда; все ж таки ярмо – це всігда можливість вибору: об нього можна чухать шию, можна намагатися його скинути чи поламать, а можна й витерпіти аж до смерті; но єслі нема ярма – нема і вибору, і це вже не життя.
***
Культова п’єса Івана Карпенка-Карого “Сто тисяч” (як і варіація на цю ж тєму під назвою “Хазяїн”) – се моторошне трюмо для сучасного українця; якби ці зеркала та й взяти в золоті оправи, понаставляти в офісах, судах, державних установах, їй-богу, нація би перестала усміхатись

Опубліковано в категорії: Uncategorized | Позначки: | Прокоментуй!

Tarot of the Magical Forest (trimmed)

image

Опубліковано в категорії: Uncategorized | Прокоментуй!

Весільна (приквел до вірша Оксани Забужко)

Рома, Наталка і Сашко були знайомі, здавалось, вічність. Ще у дитинстві разом будували замки на піску, ловили метеликів, каталися на велосипедах. Ходила ця “чудова трійка” в один дитсадок, а коли малеча підросла, батьки влаштували їх у одну школу. Щоправда, потрапили вони у різні класи, та це не заважало друзям разом ходити до школи і додому, на вечірки, в кіно. Вечорами їх часто можна було побачити в альтанці біля дитсадка – того самого, де минули щасливі роки їх дитинства. Хоча Рома, Наталка і Сашко були зовсім різні, у них все одно було багато спільного. Друзі завжди знаходили теми для розмов і майже не сварилися. Звісно, траплялися й суперечки, адже, як відомо, безхмарної дружби не буває, але зазвичай все закінчувалося добре.
Ось і підійшов до свого закінчення останній навчальний рік. Наталка, Сашко і Рома – випускники. Було багато квітів, шампанського, музики, привітань. І була клятва, клятва вічної дружби. Адже молоді люди прекрасно усвідомлювали, що далі їх шляхи розійдуться, але важливо було зберегти те, що нерозривно пов”язувало їх трьох – дружбу від самого дитинства.
Що було потім? Сашко поїхав навчатися у США, Наталка вирішила стати юристом і вступила на юрфак Києво-Могилянської академії, Рома хотів бути політологом, отож, своє навчання продовжив у Західно-Європейському університеті.
Минали роки. Сашко спілкувався з друзями дитинства через інтернет. Теоретично, така дружба теж мала право на існування. Але Наталці цього було замало. Вона ще з дитинства – так, того самого щасливого дитинства – була по вуха закохана в Сашка. Щоб не образити Рому, якому вона подобалася, Наталка вирішила, що краще придушити це почуття в собі, не дати йому виходу. Здавалося, з роками воно мало б згаснути, тим більше, що очі не бачать – ­душа не болить, але… Наталка все частіше переглядала старі фотознімки. Ось трійко нерозлучних друзів у пісочниці. А це вони перший раз ідуть у перший клас – такі серйозні і схвильовані. А ось – випускний. Після цього їх шляхи розійшлися. Наталка відчувала, що Сашко – її доля, але ж він був так далеко! А Рома все частіше запрошував її сходити разом у кіно, в ресторан. Дівчина знала, що він керувався чимось більшим, ніж просто дружбою. Вона постійно знаходила причини відмовляти Ромі: то до семінару треба готуватися, то стареньку бабусю провідати. Та врешті Наталка здалася.
Коли вони сиділи в ресторані, Рома без упину щось розповідав, Наталка ж обмежувалася стандартними фразами. Думками вона була далеко за океаном. Останнім часом дівчину хвилювало довге мовчання Сашка. Вона постійно висилала йому листи електронною поштою, та він чомусь не відповідав. Чи не сталося, бува, чогось? Інтуіція її не підвела. Ромі, виявляється, пощастило більше, адже друг дитинства продовжував з ним спілкуватися. Саме від Романа Наталка дізналася, що у Сашка є наречена в Штатах, і що весілля вже не за горами. Ця звістка була для дівчини як грім серед ясного неба. Чому він сам не сказав їй про весілля? Боявся? Але чого? Адже друзі завжди розуміють один одного. Що було далі, Наталка не пам”ятала. Дівчина почувалася спустошеною як ніколи. Новина настільки її приголомшила, що вона не тямила, що робить.
Прокинулася Наталка у квартирі Романа. Господар готував на кухні сніданок. Дівчина сіла на ліжку і почала пригадувати події минулого вечора, який став межею, межею між її життям і існуванням. До того моменту Наталка жила коханням до Сашка і очікуванням зустрічі зі своїм милим. Вона вирішила, що відтепер у її серці немає місця почуттям, бо вони занадто боляче ранять. А тут і Рома з”явився. Він поцілував дівчину і поцікавився, чи вона не передумала. “Не передумала?” – запитала Наталка здивовано. “Як, ти не пам”ятаєш? Вчора ти погодилася стати моєю дружиною!” Шляху назад вже не було. Наталка не могла образити друга. Та і яка тепер різниця? Все одно Сашко ніколи не буде її, Наталчиним. І якщо вона не може зробити щасливим свого обранця, то хай хоч її друг відчує себе потрібним і коханим.
Дні до весілля тягнулися занадто довго. Наталка вже кілька ночей не спала. Вона знала, що Сашко прилітає з Штатів за добу до урочистої події. Вона також знала, що друг дитинства буде боярином. Дівчина з жахом чекала на зустріч із Сашком.
Аеропорт. Рейс затримувався. Наталка вже вкотре запевняла себе в тому, що вона витримає і не покаже Сашку свого душевного болю. Коли з дверей з”явилася знайома постать, серце дівчини на мить зупинилося. Це був ВІН. Почуття, які вже встигли задрімати, раптово вибухнули новою хвилею, ще більш потужною, ніж попередня. Мабуть, Сашко назавжди залишиться в її серці.
Далі був ресторан. Той самий, де Наталка втратила невід”ємну частину себе, де загубила всі свої почуття і мрії. Це трапилося в ту мить, коли Рома сказав їй про наречену Сашка. Стривайте, а де ж ця щасливиця? Сашко усміхається і каже, що, мовляв, не склалося. Він виявився недостойним її і вона залишила його заради мільйонера з Каліфорнії, у якого три вілли на Гавайях, п”ять лімузинів і власний літак. Наталка ніколи не дізнається, як страждав Сашко, як передивлявся їх дитячі фотокартки, як прокидався ночами, кличучи її, Наталку. Здається, він любив її завжди, з моменту їх знайомства. І він ніколи не зізнається, що сам кинув свою наречену, бо зрозумів, що у його серці є місце лише для однієї людини – Наталки. А вілли на Гавайях у нього й самого є. Немає тільки коханої, і, здається, вже ніколи не буде – вона виходить заміж не за нього. Шляхетність, за яку Наталка так любить Сашка, не дозволить йому стати на перешкоді сімейному щастю коханої і кращого друга. Хоча… Яке там щастя? Рома житиме з людиною, яка його не кохає, Наталка почуватиме себе винною, бо обманула друга, а Сашко завжди буде докоряти собі за те, що не сказав Наталці про свої почуття раніше, коли ще можна було щось змінити. Таке життя.

Молодий, наче світло, щомиті мінявся лицем…
А боярин ще з ночі ходив відчайдушно веселий…
Щось таке, як поплутана казка з щасливим кінцем,
І в шампанському вибуху вгору злітала оселя.
Хилиталася зала, і вже танцювали стільці;
Молода усміхалась, мальована тонко й картинно,
А загострені пальці її, мов живі олівці,
Щось незриме черкали на білому тлі скатертини.
Хтось там пхався із тостом, і щось несусвітнє казав,
І кружляли бокали, неначе годинники з боєм,
А тоді заспівали про ту, що “любив, да й не взяв”,–
І заплакав боярин, упавши на стіл головою…
ОКСАНА ЗАБУЖКО

Опубліковано в категорії: Uncategorized | Прокоментуй!

Цитати з книги “Письма живого усопшего, или Послания с того света” Ельзи Баркер

сожаления теряют свой вес в потустороннем мире так же, как и тела наши.

***
Различия между живописцем и музыкантом, между поэтом и романистом не есть различие качественное; ибо каждый человек заключает в себе всё, исключая количества, и, таким образом, каждый имеет возможность развивать себя по любой линии, избранной его волей.

***
Сосредоточенность есть ключ к силе.

***
если бы все были добрые, то вселенная прекратила бы свое существование; что и само добро перестало бы быть за отсутствием своей противоположности — зла.

***
Следует всегда сохранять память прошлого как можно яснее, это помогает строить будущее.

***
Что касается силы воли в ваших повседневных задачах, то есть два пути для проявления воли. Можно сосредоточиться на определенном плане и привести его в исполнение или не привести, в зависимости от запаса той силы, которой вы располагаете. Или же можно направить волю на то, чтобы самый лучший, самый высокий и самый мудрый из всех возможных планов был выявлен подсознательными силами в вас самих и в других я. Последний путь ведет к господству над всей окружающей средой, вместо господства или попытки к господству над одной ее частицей.

***
Каждый человек строит для себя свой собственный ад.

***
он научил меня, как создавать одежду по своему вкусу: нужно представить себе ясно образец одежды, сделать его для себя видимым, а затем — силой желания облечь тонкой субстанцией ментального мира этот воображаемый образец. И тогда возникнет желаемая одежда.
“В таком случае, — сказал я, — субстанция ментального плана, как вы это называете, не та же самая, из какой состоит мое тело?”
“В конечном анализе, — ответил он, — материя одна и та же в обоих мирах; но в быстроте вибраций и в разреженности большая разница”.

***
Мы притягиваем к себе переживания, для которых мы созрели, и на которые у нас есть запрос; но большинство душ предъявляют здесь слишком малые запросы, так же, как это они делали на земле. Скажите им, чтобы они требовали больше, и жажда их будет удовлетворена.

***
Вечно длящаяся жизнь возможна для всех душ — это так; но невозможно двигаться в одном направлении. Эволюция идет по кривой. Вечность есть круг, змей, поглощающий собственный хвост. Пока вы не согласны входить и выходить из плотной материи, вы никогда не научитесь преодолевать материю.

***
Если бы человек, не имевший никаких видений и обыкновенно не чувствительный к более тонким ощущениям и к сношениям с невидимым миром, попробовал медитировать в течение одного или двух часов ежедневно перед горящими дровами, его внутреннее зрение раскрылось бы для вещей, о которых он не имел ни малейшего представления.

***
Относительно самоубийств я могу сказать только одно, что если бы люди знали, ч т о ожидает самоубийц, они оставались бы до конца, несмотря на самые тяжелые условия.

***
Глядение назад есть память, глядение вперед есть творчество. Несомненно, мы творим свое собственное будущее. Кто бы кроме нас мог сделать это?

***
энергия и существует для того, чтобы ее употреблять. Даже когда мы накапливаем ее, мы ее накапливаем только для будущего употребления. Не забывайте этого.

***
Душа не есть блуждающий огонек; она маяк, помогающий избегать подводных скал материализма и забвения.

***
Если бы человек не переставал стремиться вспоминать, если бы он посвящал время на анализ того, что было, можно бы надеяться на более значительное будущее для него! Разве вы не знаете, что человек может стать богом, или тем, что по сравнению с обыкновенным человечеством обладает всеми признаками и величием бога? “Вы боги” — было сказано не только в иносказательном смысле.

***
наиболее тупой человек владеет здесь тем, что все вы утеряли — верой в создание своей собственной мысли.

***
Не существует почти никаких границ для возможностей воображения; но, чтобы воспользоваться всей его силой, нужно доверять своему воображению. Если вы будете постоянно внушать себе, как мать внушает своему ребенку: “Но ведь это только игра воображения, это нереально”, вы никогда не осуществите тех вещей. которые создает ваша мысль.

***
Воистину, земля и ад соприкасаются друг с другом, и не существует проведенной между ними границы.

***
Остерегайтесь предсмертных раскаяний! Ибо за ними последует жатва тяжелых воспоминаний. Гораздо лучше переходить в вечность с кармической тяжестью, которую мужественно несешь на спине чем проскользнуть в задние двери ада с чувством трусливой неуверенности.
Если вы согрешили, примите этот факт безбоязненно и решите не повторять греха; тот же, кто останавливается на своих грехах в последний час свой, будет переживать их снова и снова после того, как перейдет через порог смерти.

***
Если вы признаете факт своего греха, делайте добрые дела, более могущественные, чем ваши грехи, и вы соберете награду за них.

***
Мгновение реально, тогда как века лишь обман, лишь воспоминание и тень.

***
Верь, что каждое мгновение есть всё, и мгновение более, чем время.

***
существует много богов, и все они вместе составляют единого Бога. Все боги существуют в Боге.

***
“Смейтесь, и мир будет смеяться с вами”, — это изречение достаточно верно; но верно также и то, что вы плачете не одни.

***
Когда большая мысль поднимает вас на своих крыльях, не старайтесь удерживаться на твердой земле. Отпускайте себя. Кто отдается высокому вдохновению и имеет смелость верить в свое видение, тот сам может увидеть Прекрасное Существо лицом к лицу, как видел его я. Когда несешься в пространстве, зрение становится острым. И если сумеешь подняться достаточно быстро, можно увидать непостижимое.

***
как можем мы судить о том, как видит Бог, — если только мы не подразумеваем под этим Бога внутри нас самих?

***
Знание есть сила; но есть такая сила, которая может быть опасна, если она применяется без достаточного запаса мудрости.

***
тот, кто имеет желание учить тому, что знает сам, находится на верной дороге.

***
И если кто-либо спросит, какова цель земной жизни, скажите им, что цель эта — эволюция Учителя из человека. Вечность долга. Цель светит для каждого, у кого есть сила, а кто не в силах вести, тот может служить.
Я не решусь сказать, что каждый из нас достаточно силен, чтобы достигнуть учительства; но никто из нас не может быть настолько слабым, чтобы не иметь хотя бы небольшой части в великой задаче развития Учителя из человечества. Великое счастье служить. И те, которые служат, получают свою награду.

***
Не бойтесь. Вы не расточаете времени. когда тихо лежите и мечтаете. Как я уже говорил, вечность долга.

***
Радость — в совершении, а не в удержании того, что уже сделано.

***
Да, есть магия и в удержании, пока удерживаемая вещь не до ведена до совершенства.
Но когда она закончена, будет ли это поэма, или любовь, или дитя, оставь её.
И тогда ты будешь снова свободен и можешь начать новое творчество. В этом тайна вечной юности.

***
какою вы на земле рисуете вашу будущую жизнь в потустороннем мире, такова она и будет; препятствием является лишь недостаток силы воли; если этой силы достаточно, все созданное воображением осуществляется легко, так как тонкая материя этого плана обладает свойством принимать любую форму, которую вы захотите дать ей.
Захотите двигаться вперед после смерти, и вы будете двигаться; захотите научиться — и вы научитесь; захотите вернуться на землю, чтобы выполнить определенную задачу — и вы вернетесь и выполните ее.

***
Карма — железный закон, это верно; но ведь вы творцы своей кармы.

***
Но больше всего, не ожидайте — потому что ожидание та же просьба — бессознательности и уничтожения.

***
Уходите из жизни с твердой решимостью удержать свое сознание, и вы удержите его.

***
природа двойственна, и одну ее половину вы носите в себе.

***
Дорога, ведущая к волшебному замку мечты, не длинна; наиболее отдаленная — и та ближе, чем для вас соседняя дверь, но один лишь мечтатель находит ее.

***
Все без исключения существует в душе; всякое знание находится там

***
О, эта радость борьбы! Это — основная нота бессмертия, основная нота могущества. Пусть это будет моей последней вестью, направленной к людям. Скажите им, чтобы они радовались всем видам борьбы, чтобы они восхищались бесконечными возможностями сочетаний я творчества, чтобы они жили в каждом данном миге, готовясь в то же время для далекого будущего, и чтобы они не преувеличивали значения временных падений и разочарований.

***
Жизнь есть сражение. Мы облекаемся в материю, чтобы победить её, — иначе она победит нас.

***
Нет ничего во вселенной сильнее человеческой воли, если она направлена сосредоточенной силой. Каковы бы ни были ваши силы, напрягайте их как можно сильнее в жизненной борьбе.
И помните что противники ваши — не другие люди, а условия. Если вы будете бороться с людьми, и они в свою очередь будут бороться с вами; но если вы будете бороться с обстоятельствами, они будут поддаваться вам, сопротивляясь ровно настолько, чтобы держать ваши мускулы в здоровом напряжении.

***
И не забывайте закона ритма — он в основе всего на свете. Рассчитывайте на ритм. Он никогда не обманывал и никогда не обманет. Следите за вашим собственным высоким приливом и плывите с ним; когда же настанет неизбежный отлив, или отдыхайте, или размышляйте. Вы не можете избегнуть ритма. Вы превзойдете его, действуя в согласии с ним.

Опубліковано в категорії: Uncategorized | Прокоментуй!

Нестор Іванович

f5908808 f53205448 f94448856 f94504464

Опубліковано в категорії: Uncategorized | Прокоментуй!

Summer moved on

Літа залишилося 120 годин і 40 хвилини. Так каже календар. А відчуття говорять, що календар помиляється, і це літо вже помахало всім ручкою.

Що ж, йому, як і всім, потрібен відпочинок.

Воно повернеться.

і кульбабеняток у пляшечці буде більше

image

Опубліковано в категорії: Uncategorized | Прокоментуй!